Цінності Об’єднаної Європи та українського суспільства: проблеми співвідношення і механізмів транзиту

Головна  >>  Статті  >>  Цінності Об’єднаної Європи та українського суспільства: проблеми співвідношення і механізмів транзиту

Олексій Полтораков: Збігнєв Бжезинський у своєму геополітичному бестселері «Велика шахівниця» (1998) [9] позиціонував Україну як геополітичний центр Центральної та Східної Європи, що суттєво впливає на формування балансу сил на європейському континенті в цілому. Проте, на дещо провокаційну думку знаного західного геополітика, роль і місце України в процесі європейської інтеграції необхідно розглядати…

*Стаття опублікована на основі висновків, осмислених автором у рамках проекту “Цінності об’єднаної Європи і українського суспільства: проблеми співвідношення та механізми транзиту”, імплементованого ГО “Quadrivium” за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні  

@Олексій Полтораков, к.політ.н., радник при дирекції Національного інституту стратегічних досліджень

Присвячується світлій пам’яті мого Учителя –
видатного українського геокультуролога,
професора Юрія Віталійовича Павленка (1957-2012)

Збігнєв Бжезинський у своєму геополітичному бестселері «Велика шахівниця» (1998) [9] позиціонував Україну як геополітичний центр Центральної та Східної Європи, що суттєво впливає на формування балансу сил на європейському континенті в цілому. Проте, на дещо провокаційну думку знаного західного геополітика, роль і місце України в процесі європейської інтеграції необхідно розглядати з позиції наслідування (імітації) та переорієнтації.

Цей зовнішній парадокс пояснюється перш за все тим, що у тривалих дискусіях про українську ідею, які претендують на серйозність та глибину, зазвичай «за лапками» залишається аксіологічна складова цієї непростої проблеми. Мається на увазі, перш за все, присутність ціннісного базису, що пронизує той «народний дух» (Г.В.Ф. Гегель) або «національний менталітет», до якого апелюють як дослідники ціннісної проблематики національної ідеї, так і конструктори національних цінностей та державних ідеологій – причому як праві, так і ліві.

Україна в геокультурному вимірі є частиною т.зв. «Макрохристиянського цивілізаційного світу», що характеризується зовні єдністю насамперед релігійних основ (християнство), внутрішньо – близькістю та подібністю аксіологічних основ (цінностей), а також певною історико-географічною цілісністю.

У першому наближенні основний набір ціннісних пріоритетів, що лежать в основі сучасного розвитку Західної частини цього цивілізаційного блоку [5], можна звести до акцентуалізованого ще Великою французькою революцією (1789-1799 рр.) триєдиному зв’язку (т.зв. «трихотомії») принципів – «свобода, рівність і братерство». Саме вони становлять ціннісні пріоритети, що утворюють своєрідну «внутрішню» соціокультурну «систему координат», у контексті якої відбувається «зовнішній» політико-економічний розвиток сучасного Макрохристиянського світу [3-5], а насамперед – Заходу. Також ці цінності визначають і безпекову парадигму діяльності таких інтеграційних структур як ЄС та НАТО.

Відмінності між складовими Макрохристиянського світу – насамперед між її «Західною» (Новоєвропейсько-Північноамериканською) [5] і «Східною» (де домінує Східнослов’янсько-Православний елемент) [3-4] складовими – вбачаються такими, що приховуються в ціннісних глибинах структурного співвідношення між цими принципами, у своєрідній їх ієрархії.

Щодо Заходу ієрархія ціннісних принципів чітко виражена в порядку: по-перше – свобода, по-друге – рівність, по-третє – братерство; і зовсім не випадковим є розташування саме в такій послідовності. (У Північній Америці, насамперед у США, де становлення сучасної цивілізації західного зразка проходило буквально «у чистому виді», ієрархія цих цінностей проявляється майже в рафінованому вигляді.)

Ієрархія ціннісних пріоритетів «свободи, рівності та братерства» у «Східній» складовій Макрохристиянського світу вбачається іншою, практично «зворотньою»: по-перше – братерство, по-друге – рівність і лише по-третє – свобода.

Найяскравіше виражаються ці ціннісні принципи в Росії – сучасній геокультурній «серцевині» Східнослов’янсько-Православного елементу Макрохристиянського світу. Тим більше, що сучасні історики та культурологи розглядають «створену Петром І (за якнайактивнійшої участі освічених українців на кшталт С. Яворського або Ф. Прокоповича) імперію як явище не національного (таким були Московське царство та козача Україна — Гетьманщина), а цивілізаційного порядку» [3].

Розбіжності «західної» та «східної» ієрархії ціннісних принципів загальноцивілізаційного характеру чітко проявилися під час Другої світової війни. Західні союзники ідеологічно боролися насамперед за «свободу» [6] – саме як виклик їй сприймалися ідеології фашизму/нацизму. (Не випадково символічним утіленням останнього стали концтабори.) В основу ідеології війни, яку вела «Червона армія», лежав скоріше принцип «братерства». Згадаємо хоча б радіозвернення І. Сталіна до радянського народу (3 липня 1941 р.) «Брати й сестри!..» Та й сама війна, що велася СРСР, аж ніяк невипадково отримала назву Великої Вітчизняної. (При цьому реалізовані під час Другої світової війни Радянським Союзом «визвольні походи» були складовим елементом кампаній, ідеологічно оформлених як «возз’єднання братніх народів».)

«Українська цивілізація» [2] (при всій умовності подібного конструкту!) достатньо органічно поєднує в собі елементи як «західної» (європейсько-євроатлантичної) моделі, так і моделі «східної» (російсько-євразійської). З одного боку, за більшістю історико-культурних «параметрів» Україна поки що тяжіє радше до Східної, а не Західної складової Макрохристиянського світу. Втім, з іншого боку, у розрізі ієрархії ціннісних пріоритетів «належної» близькості України та російсько-євразійського цивілізаційного сегменту не спостерігається. Так, домінуючий у останньої принцип «братерства», якщо й характерний у якості одного з ключових, то займає явно не домінантне положення в ціннісно-ієрархічній структурі. Адже менталітет, що осмислюється у т.ч. у категоріях «моя хата з краю» та їй подібних, погано співвідноситься з ідеалами «братерства». (Згадаймо також В. Липинського: «Зрадництво стало найбільш характерним явищем нашої історії…» [1].)

У результаті, як рефлексував видатний український філософ Г. Сковорода: «Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване».

Однак така нечіткість, нестійкість та/або не(до)структурованість ієрархії ціннісних пріоритетів, характерна для українського «національного характеру», надає всій структурі необхідну гнучкість для розвитку – достатній рівень адаптативності.

Загальний контекст розвитку глобалізації, який у своєму соціокультурному вимірі зводиться насамперед до вестернізації, висуває особливі вимоги до розвитку «національної ідеї», у безперервному пошуку якої перебуває Україна.

У сучасному вигляді глобальна вестернізація діє насамперед як чинник «добровільно-примусового» зближення в т.ч. на ціннісному рівні. Однак вона ж одночасно вільно або мимоволі стимулює диференціацію, що також прискорюється та проходить насамперед по лініях «цивілізаційних розламів» («зіткнення цивілізацій» за С. Хантінгтоном [10]).

Історичний досвід багатьох, а перш за все не-Західних націй та цивілізацій (насамперед «східних тигрів» – починаючи з післявоєнної Японії й закінчуючи сучасними Сінгапуром чи Китаєм) свідчить, що успіху можна досягти тільки тоді, коли соціокультурні запозичення лише доповнюють і збагачують, а не підмінюють і переробляють національне.

Жодна нація, яка сліпо прийняла вестернізацію, «копіюючи» принципи «свободи, рівності й братерства» та «підганяючи» під них «національну ідею», не досягала серйозних успіхів і не знайшла довгострокової перспективи розвитку. Невдахами виявилися в першу чергу ті, хто не ставив собі за мету адаптувати західну схему стосовно до власної соціокультурної специфіки. А у випадку механічного перенесення західних принципів «свободи, рівності та братерства» на нерідний ґрунт і незалучення традицій результатом як завгодно благих і зовні прогресивних реформ ставала лише соціально-економічна деградація. (Згадаймо В. Висоцького: «Дали мне свободу – что я с ней буду делать?»)

«Добровільно-примусове» нав’язування Україні ліберальної моделі розвитку обернулося двоєдиною зв’язкою кримінально «лихих 1990-х» рр. та не набагато менш кримінальної «прихватизації», від негативних наслідків чого ми не оговталися й дотепер.

З іншого боку, жорстке нав’язування «східної» моделі (яка теж не зовсім відповідає соціокультурним традиціям) підводить до балансування на межі скочування в авторитаризм і сумнівним жертвам в ім’я переважно кон’юнктурних ідей, що розуміється й використовується в корисливих цілях пріоритету «братерства».

Модернізація конче потрібна українському суспільству. Однак її механістичне впровадження суто «по-західному» чи «по-східному» без першорядної уваги до власної соціокультурної специфіки (навіть якщо вона дійсно дуже близька до західної або східної!) «ризикована наслідками»: у середньостроковій перспективі калькування не є конструктивним, а в довгостроковій – є навіть деструктивним.

У силу цього оптимальний проект «української ідеї» вбачається таким, що не зводиться до максимального «підстроювання» під певну схему – причому ні під Східну, ні під Західну, але таким, що базується на творчому переосмисленні можливих запозичень, які довели свою перспективність. «Свій шлях» слід шукати ретельно й вдумливо – ні сліпо копіюючи нібито «далекі» ідеї, але й ні сліпо їх відмітаючи. Адже, як глибоко ставив питання видатний український філософ Г. Сковорода: «Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?». Саме у відповіді на нього і коріниться вирішення ціннісної проблеми співвідношення і механізмів транзиту українського суспільства до Об’єднаної Європи.

Література

  1. Липинський В. Покликання «варягів», чи організація хліборобів? (Кілька уваг з приводу статті Є.Х. Чикаленка: «Де вихід?»). – Нью-Йорк, 1954.
  2. Михальченко Н. Украинская региональная цивилизация: прошлое, настоящее, будущее. Монография. – К.: ИПиЭНИ имени И.Ф. Кураса НАН Украины, 2013.
  3. Павленко Ю.В. Восточнохристианская цивилизационная система и ее место во всемирно-историческом процессе // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2001. – №4.
  4. Павленко Ю.В. Евразийство и цивилизационная структура постсоветского пространства // Наука та наукознавство. – 2001. – №4.
  5. Павленко Ю.В. Західнохристиянська цивілізація Нового часу та Макрохристиянський світ // Розбудова держави. – 1998. – №3-4.
  6. Полтораков О.Ю. Свобода як європейська цінність: філософсько-політологічний аналіз // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії // Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинських читань. В 2-х ч. Ч.2. – Х.: «Екограф», 2003.
  7. Полтораков О. Україна. Європа. Інтеграція… // Український журнал. – 2013. – №7-8.
  8. Полтораков О. Українська ідея: ціннісні пріоритети розвитку в цивілізаційному контексті // Pro Futuro – Для майбутнього. – 2013. – №1.
  9. Brzezinski Zb. The Grand Chessboard: American Primacy and Its Geostrategic Imperatives. – Basic Books, 1998.
  10. Huntington S.P. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order – Simon & Schuster, 1996.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *