‘Коли я потрапила на перші свої семінари в Чехії, я просто сиділа в «ступорі»’,

Головна  >>  Західна система освіти очима українців  >>  ‘Коли я потрапила на перші свої семінари в Чехії, я просто сиділа в «ступорі»’,

– Дарина Волощук розповідає про досвід навчання в Університеті Масарика

Де саме Ви навчалися?

Університет Масарика, місто Брно, Чеська Республіка

Що мотивувало Вас обрати саме цей навчальний заклад? Чи важким був аплікаційний процес?

Моє навчання тривало рік (з січня 2016 р. по лютий 2017 р.). Перший семестр я навчалась на факультеті cоціальних студій, департамент політології, а з другого семестру вирішила перейти на педагогічний факультет, кафедру англістики та американістики.

Університет Масарика входить до десятки найкращих внз Східної Європи. Коли я побачила перелік предметів, викладачів зі всього світу, яких запрошує університет, вирішила, що варто спробувати, тим паче Брно – недороге місто і знаходиться майже в центрі Європи.

3

З документами все було достатньо просто: мотиваційний лист, СV, сертифікат зі знання англійської мови – IELTS, транскрипт оцінок і рекомендаційний лист від наукового керівника. Найскладніша фаза – це віза, яку я чекала півроку, та бюрократичні моменти, пов’язані із її відкриттям.

Яку принципову різницю/подібність між українською і закордонною системою вищої освіти Ви відчули у перший місяць свого навчання?

Для мене перші три місяці навчання – один великий стрес через низку причин. По-перше, мова. Я навчаюсь у КНУ на історичному факультеті, де відчувається брак не тільки англомовних курсів, але й елементарно не використовуються англомовна література й джерела під час підготовки до семінарів. Тож коли я потрапила на перші свої семінари в Чехії, я просто сиділа в «ступорі», брала в бібліотеці те, що нам задавали, і по 5 разів перечитувала те, що іншим студентам давалось з першого разу. В  Університеті Масарика усі програми на всіх факультетах викладають 50% чеською і 50% англійською, так само як і в більшості інших європейських університетах. Тому для іноземних студентів англомовні курси не були проблемою. Позаяк мені потрібно було удвічі більше витрачати сил на підготовку.

По-друге, сам підхід до навчання був іншим. У моєму розкладі було 5 предметів. В університет я ходила 4 рази на тиждень і багато часу проводила в бібліотеці, готуючи проекти та групові завдання з іншими студентами. Як таких лекцій у нас жодного разу не було. В основному, ми акцентували увагу на практичних завданнях. Якщо це була політологія, то описували графіки та виводили статистику політичних партій. Якщо це була історія, то дискутували й обговорювали літературу, що опрацьовували вдома. Цікаво, що на 1 курсі я жалкувала, що не обрала політологію, бо на заняттях з історії мені було сухо і нудно. У Чехії, навпаки, історія була неймовірно цікава і креативна, з дуже розумними студентами та американськими викладачами, тому на другий семестр я перейшла на кафедру американістики.

Ну, і по-третє, принципова різниця полягала у масштабності викладання. «Історію ісламу» нам викладав спеціально запрошений лектор з Тель-Авіву, «Історію Відродження» – професорка з Неаполю, «Історію Китаю» – викладач з Ягеллонського університету. Кількість спеціально запрошених лекторів мене вражала, що давало більшої мотивації вчитись.

в_д4Як проходив Ваш навчальний день? Ваш найулюбленіший предмет?

Зранку майже завжди були пари, потім ланч, підготовка в бібліотеці/консультація з викладачем, знову пара чи вільний час.

За рік однозначно можу виділити курс “Історія Америки”. Яскраво пам’ятаю свій перший семінар (до речі, 3 години без перерви), коли в аудиторію зайшли два викладачі й практично з порогу запитати у студентів, яку літературу вони прочитали влітку. У відповідь я почала збирати свої речі, бо подумала, що, може, переплутала аудиторію, коли викладач запитав:

  • Ви куди? Ще пара не закінчилась.
  • Я просто переплутала. Я записалась на курс «Історія Америки».
  • Так, правильно, вам щось не сподобалось?
  • Та ні, я просто подумала, що це курс літератури.
  • А як ви збираєтесь вчити історію без літератури? Історія – це не дати, не томи автобіографій відомих генералів війни, це історія людей, як вони сприймали епоху, що вони відчували, чим жили.

Ось і все, після цього моє бачення історії змінилось назавжди ;)) Викладач – професор Чікагського університету, викладав нам історію Америки, і паралельно з ним викладачка з Університету Масарика читала нам курс літератури.

Назвіть, будь ласка, топ 5 книг, які варто прочитати людині-професіоналу Вашого фаху, спеціалізації?

Я точно поки ще не професіонал в галузі історії, можу тільки назвати книги, які мене вразили і перевернули моє розуміння історії і певних явищ: “Чому нації занепадають?” Дарон Аджемоглу  і “Атлант розправив плечі”, “Джерело” Айн Ренд.

Над яким проектом Ви зараз працюєте?

Я зараз працюю в креативній академії для підлітків «IWonder», ініційованої  Києво- Могилянською бізнес школою, викладаю історію і намагаюся передати дітям все те, що переосмислила закордоном, розробляючи власні курси і заняття.

Що Вас найбільше вразило в особливостях менталітету населення країни Вашого навчання?

Чехи дуже схожі з українцями, тому великої різниці в менталітеті я не відчула. Найбільша різниця – у рівні життя й якості освіти.

Які Ваші враження від міста? Як Ви облаштовували свій побут? Які преференції, бонуси у студентів, викладачів Вашого навчального закладу?

Брно – друге за величиною місто після Праги, і місто виключно студентське. Тут 4 університети, тому місто наповнене молоддю. До того ж, у Брно відносно недорога вартість життя, порівнюючи навіть з київськими цінами. Гуртожитків теж досить багато, наприклад, на студентів Університету Масарика розраховано цілих два величезні гуртожитки. Моя кімната була на двох, ми мали власну маленьку кухню, душ, вбиральню і  у кожного було робоче місце – міні-квартира, яка нам обходилась у 120 євро на місяць.

Плюсом міста є його геолокація. Адже одну годину потрібно витратити на поїздку автобусом від Брно до Відня, одну годину до Братислави і кілька годин до Праги. Ми подорожували на кожних вихідних і об’їздили пів-Європи. В місті є маленький аеропорт, з можливістю лоукостів до Лондона, Ейндговена і Маастрихту.

Чехія – країна пива, і стереотип про те, що чехи багато п’ють, повністю виправдався. У четвер ввечері в пабах місця не знайти, іноді навіть вдень чехи можуть собі дозволити пляшечку пива між парами чи в обід на роботі;))

Чи плануєте Ви повертатись в Україну? Що б Ви привнесли із закордонного вузу, де Ви навчались, в українські навчальні заклади?

Я могла б залишитись  у Чехії, адже зі знанням чеської можна безкоштовно навчатись, і навіть англомовна програма коштує досить прийнятно. Але я вирішила, що в Україні моя присутність потрібніша. Я б хотіла повчитися в інших ВНЗ за короткостроковою програмою, щоб ще більш ширше осягнути, чого нам не вистачає, і з чим в Україні найбільші трабли. Одразу після повернення в Україну на базі свого факультету я відкрила English Speaking Club і запросила студента з німецького ВНЗ, який у КНУ приїхав теж за програмою Еразмус, допомогти мені з організацією розмовного клубу. Я розказала, що таке Еразмус, і вже наступного семестру троє студентів з мого факультету поїдуть навчатись за цією програмою. Найбільше, що я зрозуміла навчаючись у Чехії, – що наші студенти не гірші за західноєвропейських студентів, і змінювати потрібно не студентів, а існуючу систему освіти в Україні. А це – лише питання часу.


Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *