‘Британське есе – це не «розмірковувальництво» на власний лад, а текст, сповнений наукових посилань, структури (що часто оцінюється більше, аніж контент)’,

Головна  >>  Західна система освіти очима українців  >>  ‘Британське есе – це не «розмірковувальництво» на власний лад, а текст, сповнений наукових посилань, структури (що часто оцінюється більше, аніж контент)’,

– Андрій Бережанський про магістерську програму у Королівському коледжі Лондона (London King’s College).

Андрій Бережанський

  1. Де саме Ви навчалися і в рамках якої програми/гранту?

MA Public Policy у King’s College London за фінансування FCO Chevening Scholarship уряду Великої Британії.

  1. Що мотивувало Вас обрати саме цей навчальний заклад? Чи важким був аплікаційний процес?

У будь-якій країні столиця завжди є найкращим місцем, аби вивчати політику – парламент, think thank’и, міжнародні організації сконцентровані саме тут. Особливо, якщо це Лондон. Принагідно, King’s входить до двадцятки кращих університетів світу та має потужний професорсько-викладацький склад, що, у першу чергу, є чудовою нагодою обговорити не до кінця второпані теми із людьми, що на ці теми написали уже не одну книгу. Не менш важливо для мене було те, що програма є практично орієнтована, тобто фокусується не лише на теоретично-методологічних підходах, а й на емпіричному застосуванні вивченого матеріалу: процес прийняття і втілення політичних рішень, державне регулювання, оцінка реформ, порівняльний контекст, вибори та співіснування політиків й урядовців із медіа. Аплікаційний процес цілковито комп’ютеризований і складався із загальної анкети, двох прикріплених рекомендаційних листів та мотиваційного листа. 

IMG_0360

  1. Яку принципову різницю/подібність між українською і закордонною системою вищої освіти Ви можете зазначити?

Разючу. Передусім, це методика оцінювання, з якої витікає підхід до організації навчання. Українській освіті часто важливим є, аби студент «усе вивчив й знав», і це й ознаменовується найвищим балом.

Британська ж освіта, принаймні наш виш, «вивчив все» вважає за константу і ставить за це найнижчий прохідний бал «Pass» (50–59 балів, отримує їх близько 25–35% студентів). «Вивчив і може критично пояснити своїми словами» – це «Merit» (60–69 балів, 50–60% студентів). Найвищою категорією балів є «Distinction» (70–100 балів, 10% студентів), що демонструє не стільки чудове оволодіння матеріалом, скільки академічний потенціал, блискучий науковий підхід та інші науково-контексті компліменти. Себто «високим балом здібної смертної людини» вважається «High Merit» (65–69 балів).

IMG_6508Як наслідок, українському студенту спочатку складно тішитися оцінці в 62, а потім стрибати від щастя у зв’язку із першою 70-кою, адже вдома, у контексті стобальної системи, усе, що нижче 85, то вже «недовчив».

Бали отримуються за написання есе та письмові екзамени (баланс залежить від програми, але пишуть багато і всі). Британське «есе» на українську перекладається як «наукова робота», оскільки це має бути не «розмірковувальництво» на власний лад, а текст, сповнений наукових посилань, структури (що часто оцінюється більше, аніж контент). У результаті під час написання есе матеріал засвоюється чи не краще, аніж під час підготовки до лекцій.

До речі, лекцій годинних щотижня близько 3-4 і стільки ж семінарів. Якщо кортить на семінарі брати участь у дискусії, треба читати біля 100 сторінок щотижня із кожного предмету. Якщо ж вступати у дискусії бодай не пробігшись по PDF`ках очима, то можна виглядати вельми кострубато й невігласько.

Оцінки за активність не ставляться, а екзамени/есе – анонімні. Відповідно, інша незвичність українському контексту в тому, що активність на парі та суб’єктивна загальна оцінка викладачем не матимуть жодного відношення до балу за есе. Із деяких предметів пишеться лишень одне есе, що є скоріш неприємним компонентом (здавалось би, кому кортить писати два і більше, але). Оскільки часто відгук-коментар викладача стосовно першого есе, яке зазвичай складає 30% балу, дозволяє краще написати наступне, яке оцінюватиметься у 70% оцінки. Самі програми часто мудро сконструйовані, де вивчаються не визначення, підгрупи та інший візуально-розумовий «копі-пест», а наголошується на змозі сукупно второпати модуль: його ключові теоретичні компоненти та наукове тлумачення-критику емпіричних процесів.

  1. Над яким проектом Ви працювали?

У своїй магістерській дисертації досліджую agenda-setting стадію децентралізації в Україні. Зокрема, як і чому ця реформа потрапила у порядок денний уряду/парламенту, хто є її прибічником, а хто противником, і які фактори вплинули на рішення влади ініціювати вищезгадані зміни до Конституції.

Досліджую це питання у порівняльному контексті. Зокрема, чому в інших країнах Східної Європи, вельми подібних до України за багатьма характеристиками, ця реформа отримала предметну увагу влади, тоді як в Україні залишалась на стадії неоднозначних наративів політичних еліт.

  1. Що Вас найбільше вразило в особливостях менталітету населення країни Вашого навчання?

Британці усю свою історію були вельми своєрідними людьми. Відповідно, опис місцевих звичаїв, підходів та повсякденних практик має або втиснутися в одне речення, або у два есе. Тому якщо коротко, то це наголос на манерах: усі одвічно «вибачаються» за абищо, ніколи не підвищують голос тощо.

IMG_0844

  1. Які Ваші враження від міста? Як Ви облаштовували свій побут? Які преференції, бонуси у студентів і працівників Вашого вишу?

Лондон – одна із ключових столиць світу. Відповідно, це місто шалено інтернаціональне і є фантастичною змогою поєднувати як і сукупне захоплення історією Великої Британії, що простягається тут із вулиці у сквер і через площу в парк, так і нагоду спілкуватися із вихідцями із кожнісінького куточка світу.

Принагідно зауважу: цікаво, що в теорії подібний мікс звучить як «ідеальний шторм» та підґрунтя конфліктів. Але на практиці це виглядає  як доволі гармонійне поєднанням культур, звичаїв та характерів.

Мешкаю я у гуртожитку університету, який розташований у півгодині від центру, де знаходяться корпуси. Сукупно, «облаштовувати» побут у Лондоні – це наче грати у «Тетріс» на першій швидкості: усе дуже просто, контекстно та із вказівниками.

  1. Назвіть «топ-5» книг, які, на Вашу думку, варто прочитати людині-професіоналу Вашого фаху?

 (Натомість наш респондент вирішив розширити цей список до більшої кількості рекомендацій Quadrivium) 

  • «Public Policy», Wayne Parsons (Біблія сієї дисципліни)
  • «Implementation», Jeffrey L. Pressman, Aaron Wildavsky (про те, як урядовці хочуть якнайкраще, а виходить як завжди)
  • «Smart Regulation: Designing Environmental Policy», Neil Gunningham & Peter Grabosky («soft power» методи державної регулятивної політики)
  • «Agendas, Alternatives, and Public Policies», John Kingdon (як з намірів куються дії)
  • «Comparative politics», Mark Pennington & Judith Linda Bara (кого, як і чим порівнювати на міжнародній мапі урядових кроків)
  • «Mass media, politics, and democracy», John Street (про роль ЗМІ й танці політиків довкола медіа)
  • «Modern political communications», James Stanyer (як датись чути правильно).
  1. Що б Ви привнесли із закордонного вишу, де навчалися, в українські навчальні заклади? 

Передусім, інтенсивний підхід до матеріалів модулю (замість формату «вивчіть все, а там щось та й пригодиться»). Також практику написання есе як спосіб оцінки матеріалу. А ще – семінарські групи як нагоду у напівформальному середовищі обговорити тему тижня, доступність та «easy-going’ність» викладацько-професійно складу, доступ до онлайн-ресурсів (на кшталт, Jstor/Wiley/etc.), а також нагоду мати одногрупників з усього світу.


Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *