“Планка нашої вищої освіти впала так низько, в тому числі й через те, що всі, дослівно всі навколо мають уже якийсь диплом про вищу освіту в кишені”,

Головна  >>  Західна система освіти очима українців  >>  “Планка нашої вищої освіти впала так низько, в тому числі й через те, що всі, дослівно всі навколо мають уже якийсь диплом про вищу освіту в кишені”,

– відомий український письменник Андрій Любка про магістратуру в Польщі

Андрій Любка

1. Де саме за кордоном Ви навчалися? (університет, факультет, спеціальність)

Я навчався в Інституті східноєвропейських досліджень (Studium Europy Wschodniej) Варшавського університету.

2. Що мотивувало Вас обрати саме цей навчальний заклад? Чи важким був аплікаційний процес?

Це – Інститут, де вивчається регіоналістика, тобто повний комплекс знань про певний регіон ‘нашої’ частини світу. Я здавна цікавився Балканами, але в Україні можна було хіба вступити на якусь із філологій однієї з країн Балканського півострова. Тоді як у Варшаві я зміг вивчати мову, історію, політику, конфліктологію, культуру й інтелектуальне життя цілого регіону. Рівно важливим фактором також було те, що навчання в Інституті оплачує польський уряд – він надає 25 дворічних стипендій для закінчення магістратури. Аплікаційний процес був легким і зрозумілим, відбувався в три етапи: подача документів (плюс рекомендація), вступний письмовий екзамен і співбесіда.

3. Яку принципову різницю/подібність між українською і закордонною системою вищої освіти Ви можете зазначити?

Відмінностей чимало, але головною я б назвав партнерство студентів і викладачів. Немає ієрархії й вищості викладачів, усі працюють разом, професор не є «істиною в останній інстанції». Більшість наших занять відбувалося в форматі диспутів, а не лекцій. Наведу такий приклад: оскільки наш інститут має політико-дипломатичне спрямування, то серед викладачів є кілька дипломатів та інших представників влади (приміром, колишній шеф польської розвідки). Так ось, у мене викладав колишній Посол Польщі в Україні. Під час Майдану він чомусь перетворився на рупора російської пропаганди, після чого між нами розпочалася суперечка, яку можна назвати конфліктом (із публічною суперечкою в польських ЗМІ включно). Хоча в тій ситуації я довів urbi et orbi, що колишній Амбасадор говорить неправду і маніпулює фактами, це ніяк не позначилося на навчальному процесі, і потім я без проблем здав у нього іспит. В Україні за таке студента б просто знищили.

4. Над яким проектом Ви працювали? Як зазвичай проходив Ваш робочий день?

Інститут досить перевантажує своїх студентів (дисциплін та іспитів у нас було втричі більше, ніж у середньому по Варшавському університету), тому доводилося дуже багато читати. Зрештою, я не нарікаю, бо виніс звідти справді неоціненні знання. Підсумковою моєю роботою став аналіз соціально-політичних змін у Сербії й Хорватії після розпаду комуністичної Югославії. Матеріалом я обрав сучасну драматургію обох країн, тобто мені дозволили поєднати два головні свої зацікавлення – літературу й політику.

5. Що Вас найбільше вразило в особливостях менталітету населення країни Вашого навчання?

Поляки дуже схожі на нас – щирі, приємні, доброзичливі, веселі й по-слов’янськи розкуті. А в час Майдану (та й до нього, зрештою), дуже активно підтримували Україну.

6. Які Ваші враження від міста, студентського містечка, ВУЗу? Як Ви облаштовували свій побут? Які преференції, бонуси у студентів Вашого навчального закладу?

Варшава – одне з моїх улюблених міст, воно дуже зручне. Я переїхав туди з Києва, і переміна була разючою. Думаю, хіба Відень може бути зручнішим за Ваву (так часто називають Варшаву). Побут я облаштував добре – зняв квартиру, але решта моїх одногрупників, які жили в гуртожитку, теж не нарікали. Про преференції не знаю, бо після закінчення в Польщі я залишатися й працевлаштовуватися не хотів, а в Україні моєї спеціальності (балканіст-регіонознавець, урядовий аналітик з регіону тощо) просто не існує. Ага, пригадав: преференція, якою я часто користувався, було право в навколишніх до університету барах купувати пиво «за студентським» – десь на третину дешевше.

7. Назвіть, будь ласка, топ-5 книг, які, на Вашу думку, варто прочитати людині-професіоналу Вашого фаху?

«Орієнталізм» Саїда, «Історія Балканів» Барбари Єлавіч, «Imagining the Balkans» Марії Тодорової, «Дика Європа» Божідара Єзерніка і «Тато» Мілєнко Єрґовіча.

8. Що б Ви привнесли із закордонного ВУЗу, де Ви навчались, в українські ВНЗ?

Відчуття певної елітарності університету, коли в ньому вчаться здібні й достойні, а не всі підряд. Мені здається, що планка нашої вищої освіти впала так низько, в тому числі й через те, що всі, дослівно всі навколо мають уже якийсь диплом про вищу освіту в кишені. Скоротити кількість університетів, обрізати державне замовлення на більшість спеціальностей (тобто коригувати його з потребою ринку праці й стратегічною программою розвитку країни), підвищити вимоги до абітурієнтів – це, поряд із боротьбою з корупцією, мають бути перші кроки.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *